avangard-pressa.ru

І. Ціноутворення на фінансовому ринку - Экономика

Міністерство внутрішніх справ УКРАЇНИ

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Кафедра господарсько-правових дисциплін

Лекція

з дисципліни «Правові засади функціонування фінансового ринку»

Тема № 4. Ризик та ціна капіталу

(2 години)

Для здобувачів вищої освіти юридичного факультету

Дніпропетровськ - 2015

Лекцію підготувала доцент кафедри господарсько-правових дисциплін юридичного факультету Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент Фокша Л.В.

Рецензенти:

Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри господарсько - правових дисциплін

19.08.2015 р., протокол № 2

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

Вступ

1. Ціноутворення на фінансовому ринку.

2. Фінансові ризики.

Висновок

РЕКОМЕНДОВАНА Література:

1. Конституція України (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141).

2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003р.

3. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг : Закон України від 12 липня 2001 р. // ВВР України. – 2002. – № 1. – Ст. 1. 5

4. Про цінні папери та фондовий ринок : Закон України від 23 лютого 2006 р. // ВВР України. – 2006. – № 31. – Ст. 268.

5. Про систему валютного регулювання і валютного контролю : Декрет КМУ від 19 лютого 1993 р. // ВВР. – 1993. – № 17. – Ст. 184.

6. Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні : Закон України від 30 жовтня 1996 р. // ВВР України. – 1996. – № 51. – Ст. 292.

7. Про основні засади державного фінансового контролю в Україні. Закон України від 26 січня 1993р. №2939-ХІІ із змінами та доповненнями.

8. Про платіжні системи та переказ коштів в Україні : Закон України від 05.04.2001 р // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 29, ст.137

9. .Про зовнішньоекономічну діяльність. Закон України від 16 квітня 1991р. №959-ХІІ із змінами та доповненнями.

10. Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб : Закон України № 2740 від 20.09.2001 р. (зі змінами та доповненнями) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2740-14.

11. Буднік М. М. Фінансовий ринок : конспект лекцій / М. М. Буднік, Н. В. Сабліна. – Х. : Вид. ХНЕУ, 2014. – 155 с.

12. Васильєва В. В. Фінансовий ринок : навч. посібн. / В. В. Васильєва, О. Р. Васильченко. – К. : Центр учбової літератури, 2012. – 368 с.

13. Мартюшева Л. С. Фінансовий ринок : навч. посібн. / Л. С. Мартюшева, М. М. Буднік, Н. В. Сабліна. – К. : Кондор, 2008. – 324 с.

Мета лекції:

Ознайомитись з правовим змістом та механізмами ціноутворення на фінансовому ринку; дослідити категорію вартість фінансових інструментів; проаналізувати фінансові ризики.

Вступ

Насамперед потрібно з’ясувати зміст двох категорій: ціна (курс) цінного папера, що виражається в грошових одиницях, та ціна капіталу, що виражається в процентах.

Для інвестора ціна капіталу є доходом, який він отримує від вкладення інвестицій у фінансові активи. Для емітента — фінансовими витратами, які він повинен сплатити інвестору у процентах до отриманого капіталу

Ціна капіталу визначається попитом і пропозицією, які залежать на фінансовому ринку від багатьох факторів. Особливе значення мають ризики. Дохід, на який розраховує інвестор, визначається не тільки кон’юнктурою ринку, але й надійністю фінансових активів, в які вкладаються грошові кошти. Формується структура процентних ставок, що встановлюється за строками цінного папера, його ліквідністю, можливістю у визначений час сплачувати борг та іншими факторами

І. Ціноутворення на фінансовому ринку

Капітал в умовах ринкової економіки розподіляється за допомогою механізму ціноутворення. Згідно з класичним визначенням економічної теорії ціна – це грошовий вираз вартості того чи іншого товару. На фінансовому ринку мають місце дві категорії, що пов’язані з ціною: ціна (курс) цінного папера, що виражається в грошових одиницях, та цінакапіталу, що виражається в процентах.

Для інвестора ціна капіталу є доходом, який він отримує від вкладення інвестицій у фінансові активи; для емітента – фінансовими витратами, які він повинен сплатити інвестору у процентах до отриманого капіталу.

Завданнями ціноутворення на фінансовому ринку є:

1) відображення реального співвідношення попиту і пропозиції;

2) реалізація конкретних цілей ціноутворення;

3) врахування різноманітних факторів, що впливають на формування ціни та ін.

На практиці в процесі формування цін одночасно враховується велика кількість ринкових факторів, які об'єднані в три групи: попит, витрати і конкуренція.

До факторів попиту відносять: обсяг потенційних інвестицій, смаки та звички інвесторів, їхні доходи, наявність аналогічних цінних паперів на ринку і ціна на них, вартість інших фінансових інструментів. Факторами витрат є емісійні, маркетингові та інші витрати, що пов'язані з випуском і обігом фінансових активів. До факторів конкуренції відносять: кількість і різноманітність емітентів, наявність аналогічних цінних паперів, рівень цін конкурентів тощо.

Розрізняють таківиди ціни: номінальна— зазначена на бланку цінного папера; емісійна —ціна продажу цінних паперів при їх первинному розміщенні; балансова —визначається на підставі фінансової звітності підприємства; облікова — цінні папери обліковуються на балансі підприємства; курсова (ринкова)— відображає співвідношення попиту і пропозиції; біржова —визначається на біржі в процесі торгів; дисконтована, або поточна, —визначається з урахуванням дисконтних множників і норм інвестування.

Економічна сутність ціни найбільш повно проявляється через функції, які вона виконує на фінансовому ринку, серед них:

функція обліку — в процесі ціноутворення на ринку фіксується певна вартість фінансового інструмента;

функція контролю — за допомогою встановлення різних цін здійснюється контроль за рухом вартості різних видів інструментів;

функція збалансування попиту і пропозиції — при підвищеному попиті та скороченні пропозиції окремих видів фінансових інструментів ціни на них зростають; при зменшенні попиту і зростанні пропозиції – падають;

функція перерозподілу — в результаті відхилення ціни від вартості новостворена вартість перерозподіляється між галузями економіки і регіонами, нагромадженням і споживанням;

функція управління — визначає, в якій кількості і яких інвестиційних властивостей випускатимуться цінні папери, як буде здійснюватися їх випуск, хто і які цінні папери купуватиме.

Методи ціноутворення на фінансовому ринку:

Експертний – ґрунтується на використанні аргументованих висновків експертів (визнаних спеціалістів) про рівень реальної вартості того чи іншого фінансового інструмента або ціну певної фондової операції.

Аналітичний – передбачає, що рівень ціни визначається в результаті детального аналізу кон'юнктури ринку, виконання діагностичного факторного аналізу, моніторингу.

Статистичний – базується на статистичному аналізі з використанням середніх величин, індексів, дисперсії, варіації та ін.

Нормативно-параметричний (бальний) – кожна інвестиційна характеристика цінного папера або фондової операції має певний діапазон нормативних значень. Обрана нормативна одиниця оцінюється тією чи іншою кількістю балів, які підсумовуються, і отримана сума балів множиться на завчасно прийняту вартісну оцінку одного бала. В результаті отримуємо певний вартісний рівень ціни.

Балансовий – теоретично найпростіший. Вартість майна, зафіксована в офіційній звітності підприємства, ділиться на загальну кількість акцій .

Економіко математичне моделювання –самий перспективний метод ціноутворення, має вигляд імітаційних моделей з використанням комп'ютерної техніки базується на побудові певних схем.

ВИСНОВКИ З ПЕРШОГО ПИТАННЯ:

Ціна – це грошовий вираз вартості того чи іншого товару. На фінансовому ринку мають місце дві категорії, що пов’язані з ціною: ціна (курс) цінного папера, що виражається в грошових одиницях, та цінакапіталу, що виражається в процентах.

Для інвестора ціна капіталу є доходом, який він отримує від вкладення інвестицій у фінансові активи; для емітента – фінансовими витратами, які він повинен сплатити інвестору у процентах до отриманого капіталу.

ІІ. . ФІНАНСОВІ РИЗИКИ

Ризик у ділових операціях — це економічна категорія, що відображає ступінь успіху (невдачі) фірми в досягненні своїх цілей з урахуванням впливу різних факторів, як прямої так і непрямої дії. Операції з фінансовими інструментами завжди пов'язані з ризиком.

До фінансових ризиків відносять кредитний, процентний, валютний, галузевий, ліквідності та структури капіталу, операційний, а також ризик країни.

У цілому фінансовий ризик як міру економічної або соціальної невизначеності можна охарактеризувати: ·

за величиною —високий, середній і низький; ·

за ступенем допустимості —допустимий ризик, коли втрачається частина доходу; критичний (локальний) ризик, при якому повністю втрачаються доходи і виникає необхідність відшкодовувати втрати; катастрофічний ризик це ризик повної втрати майна; ·

за об'єктами —ризик окремих юридичних і фізичних осіб;

за видом діяльності — ризик виробничої, посередницької, торговельної, транспортної, консалтингової, страхової, охоронної та іншої діяльності; ·

за економічним змістом —чистий ризик як об'єктивна можливість зазнати збитків і спекулятивний ризик як суб'єктивна можливість отримання позитивного або негативного результату певної діяльності; ·

за характером— операційний, інфляційний, кредитний, процентний, валютний; ·

за галузевою і територіальною ознакою — загальноекономічний, галузевий, країни, регіональний тощо; ·

за можливістю усунення ризики поділяють на недиверсифіковані, що не підлягають усуненню, і диверсифіковані, для яких існують можливі шляхи подолання.

З підготовкою і реалізацією фінансових інвестицій пов’язаний систематичний і несистематичний ризики: ·

систематичний ризик, тобто ризик кризи фінансового ринку, належить до зовнішніх факторів і пов’язаний із загальною економічною і політичною ситуацією в країні та світі, зростанням цін не ресурси, загальноринковим падінням цін на фінансові активи.

До категорії систематичних ризиків належать: ризик зміни процентної ставки, ризик падіння загальноринкових цін і ризик інфляції. Систематичний ризик є недиверсифікованим. · несистематичний ризик,тобто ризик поєднання всіх видів ризику, пов'язаних із конкретними фінансовими інструментами та із фінансовим станом конкретного емітента цінних паперів.

До категорії несистематичних ризиків відносять ризик ліквідності, галузевий ризик. Несистематичний ризик – диверсифікований. Ризик ліквідності — найпоширеніший в Україні і пов'язаний з можливістю втрат при реалізації цінного папера через зміну в оцінці його якості. Галузевий ризик пов'язаний зі специфікою окремих галузей.

За іншими критеріями виділяють такі основні види ризику: ·

селективний ризик —ризик неправильного вибору цінних паперів для інвестування при формуванні портфеля; ·

часовий ризик— ризик емісії, купівлі або продажу цінного паперу у невідповідний час, що тягне за собою втрати; ·

ризик законодавчих змін, пов’язаний із змінами умов емісії, вона може бути визнана недійсною тощо; ·

інфляційний ризик— ризик того, що при високій інфляції доходи, які отримують інвестори за фінансовими інструментами, знецінюються швидше, ніж зростають.

Існує і багато інших видів ризику операцій із фінансовими інструментами. В Україні всі вони мають місце і породжуються наявною в країні політичною та економічною нестабільністю.

Учасниками фінансового ринку України, що несуть ризики є: емітенти; інвестори; за операціями з цінними паперами за дорученням клієнтів – андерайтер, як фінансовий посередник; дилер на ринку цінних паперів. Тому діяльність суб'єктів фінансового ринку потребує особливих портфельних стратегій, якими можуть бути: виявлення схильності до ризиків; аналіз ризиків та їх оцінювання; вибір методів управління ризиком; застосування вибраних методів; здійснення фінансового контролю.

Методами управління фінансовими ризиками є їх уникнення, передача, утримання, зниження ступеня ризику тощо.

Під уникненням ризику мають на увазі просте уникнення заходу, пов'язаного з ризиком. Однак уникнення ризику для підприємця означає відмову від отримання прибутку.

Утримання від ризику — це залишення його за інвестором, тобто на його відповідальності.

Передача ризику означає, що інвестор передає відповідальність за фінансовий ризик комусь іншому, наприклад, страховому товариству. В даному разі передача ризику відбувається шляхом страхування фінансового ризику.

Зниження ступеня ризику — скорочення ймовірності і обсягу втрат. Для зниження ступеня фінансового ризику застосовуються різні способи: диверсифікація, лімітування, страхування.

Диверсифікація – це процес розподілу інвестованих коштів між різними об'єктами вкладення, які безпосередньо не пов'язані між собою.

Лімітування — це встановлення ліміту, тобто граничних сум витрат, продажу, кредиту. Лімітування застосовується банками при видачі позик, при укладанні договору на овердрафт; суб'єктами господарювання — при продажу товарів у кредит (на кредитні картки), на дорожні чеки і єврочеки.

Сутність страхування виражається в тому, що інвестор готовий відмовитися від частини прибутків, тільки б уникнути ризику. Широко використовується метод страхування цінового ризику шляхом проведення протилежних операцій із різними видами біржових контрактів. Цей метод отримав назву хеджування.

Хеджування – це купівля і/або продаж похідних цінних паперів (опціонів або ф'ючерсів) для того, щоб знизити ризик можливих втрат від майбутніх біржових угод. В Україні хеджування розглядається як страхування від ризиків несприятливих змін цін на будь-які товарно-матеріальні цінності за контрактами і комерційними операціями, що передбачають поставку (продаж) товарів у майбутньому.

Контракт, що служить для страхування від ризиків зміни курсів, має назву хедж. Суб'єкт господарювання, який здійснює хеджування, називається хеджер. Існують дві операції хеджування: на підвищення і на зниження.

Хеджування на підвищення – це біржова операція з купівлі термінових контрактів чи опціонів; застосовується в тих випадках, коли необхідно застрахуватися від можливого підвищення цін у майбутньому.

Хеджування на зниження – це біржова операція з продажу термінового контракту. Хеджер, який здійснює хеджування на зниження, передбачає здійснити в майбутньому продаж товару, і тому, продаючи на біржі терміновий контракт або опціон, страхує себе від можливого зниження цін у майбутньому.

Хеджування може здійснюватися за допомогою валютного опціону і через форвардну угоду.

Валютний опціон — це право покупця купити і зобов'язання продавця продати певну кількість однієї валюти в обмін на іншу за фіксованим курсом на заздалегідь узгоджену дату або протягом узгодженого періоду.

Форвардна операція – це взаємне зобов'язання сторін провести валютну конверсію за фіксованим курсом на заздалегідь обумовлену дату. Продавець зобов'язаний продати, а покупець купити певну кількість валюти за встановленим курсом у певний день.

Інтернаціоналізація світового фінансового ринку розкриває дедалі ширші можливості використання строкових угод на ринках різних країн і забезпечує страхування інвесторів від можливих втрат коштів у процесі їх вкладання у різні фінансові інструменти.

ВИСНОВКИ З ДРУГОГО ПИТАННЯ:

До фінансових ризиків відносять кредитний, процентний, валютний, галузевий, ліквідності та структури капіталу, операційний, а також ризик країни.

Методами управління фінансовими ризиками є їх уникнення, передача, утримання, зниження ступеня ризику тощо.

висновки З ТЕМИ:

Ціна – це грошовий вираз вартості того чи іншого товару. На фінансовому ринку мають місце дві категорії, що пов’язані з ціною: ціна (курс) цінного папера, що виражається в грошових одиницях, та цінакапіталу, що виражається в процентах.

Для інвестора ціна капіталу є доходом, який він отримує від вкладення інвестицій у фінансові активи; для емітента – фінансовими витратами, які він повинен сплатити інвестору у процентах до отриманого капіталу.

До фінансових ризиків відносять кредитний, процентний, валютний, галузевий, ліквідності та структури капіталу, операційний, а також ризик країни.

Методами управління фінансовими ризиками є їх уникнення, передача, утримання, зниження ступеня ризику тощо.